Дівчатка

 Ой, трусились тяжко руки,

У ЗЕленої тварюки.

Бо лякаються падлюки, 

Тих, хто правду каже їм.

Бо тварюки ці нездалі,

Калічні, але зухвалі.

І свій недолугий мозок, 

Як зразок втуляють всім.

Але всі вони лякливі, 

І до всрачки полохливі,

Їх без памперсів на люди,

Неможливо показать.

Як дівчатка засміються,

Кепкуваннями займуться,

То мала ЗЕлена гнида.

Починає дрібно срать.

І не  може зупинитись,

Повернутись, роздивитись, 

Зразу кличе прокурорів,

І кишенькових суддів.

Щоб вони їх настрахали,

Щоб дівчатка перестали,

Дулі тицяти  гідранту,

Бо страшний у нього гнів.